Автор: adminjp

Чоловікові непросто. Коли приходиш, сідаєш навпроти і говориш…просиш…вимагаєш…зізнаєшся йому: «Піклуйся про мене, будь ласка». Потім починаєш говорити, говорити про те, що ти готова та готова до чого. Говориш, говориш про те, що можеш йому дати. А, виявляється, можеш дати все. «Тільки прийми!», – дорікнеш. Чоловікові непросто. Він знає, що ти сильніша. Але не завжди знає …

Не пам’ятати…Здається так просто, неначе краплю води на сірник. І хизуватись зруйнованим мостом, не наближатись до спогадів рік. . Не пам’ятати. Малесеньким згустком доброї пам’яті дряпати сон, але над ранок латати цю пустку і «заправляти» у гарний фасон… . Не пам’ятати…Чи так це насправді? Коли давно ти живеш в голові… Й від однієї до іншої …

Це неймовірний травень. Вибрики погоди і кашемірові пейзажі за вікном. Він пахне травами, дощами і бажанням, але на смак як добра страва із вином. . Мій тихий травень, мій гучний занадто. Часто, мов переляканий, подекуди глухий. Та саме він запам’ятав тебе найкраще. І саме він не запитав хто ти такий. . Перекрикав дощами всі найгірші …

Сьогодні мені погано без тебе і трохи про тебе… Малесенькі дивні рани, мов дивляться в сіре небо. Маленькі слова на шпальтах, на стелі і на тарілці, маленька застрягла образа, від вчора іще, у гомілці. . Було би напевно смішно визнати, відпустити… . Тужливо і трохи грішно аж так не взаємно любити… Аж так не взаємно …