Тінь від твого́ обличчя впала мені на душу
Ти нахилився й ніжно руки поцілував
Море твого чекання мою напувало сушу
Спрагле любові серце під ковдрою диких трав
❥
Ти цілував коліна й дивився, при цьому, в очі
Немовби вселяв у мене всі сонця свої й вітри
За шторами місто гасло під синім промінням ночі
І ти напинав бажанням полотна моїх вітрил
❥
Ти ніжно грудей торкнувся, зірвавши лихі тканини
І пив, наче спраглий воїн, пристрасті молоко
Та ніжно, одним за одним, торканнями всіяв спину
І вп’явся в вуста вустами назавжди одним ковтком
❥
Із квітки зривав пелюстки і так смакував нектаром
Тримаючи смак зітхання на теплому язиці
Закоханість як повітря лягала товстезним шаром
На груди мої… і ніжно збивала на манівці
❥
Слова застрягали в горлі, але цю кімнату й місто
Наповнив солодко-кислий, присмачнений ніччю, спів
І тінь від твого кохання лягала на мо́ю душу
Коли ти вже переможцем на грудях моїх сопів…
.
9 вересня 2021 року
Автор вірша – Юлія Павлівна
Автор фото – невідомий