Розквітла

Гарно, коли накрапає…

Знітилась…очі до неба…

Хмар же насправді немає,

то накрапає із тебе…

Кожен невідданий дотик,

кожне несказане слово,

кожне твоє “за” і “проти”,

зважене чи випадкове…

тьмяні п’янкі сновидіння,

сльози із болю вузлами…

То накрпає із тебе

все, що здійснилось “так само”…

.

Знітилась…очі до неба…

“Тепле” ім’я проказала…

Гарно, коли ось так ллється

все, чого досі й не знала…

.

Небо тужливо захмарить,

згодом… просочиться світлом…

Ні, це тебе не зламало…

Дівчинко, то ти розквітла!…

.

14 травня 2019 року

(моєму Н.)

Автор вірша – Юлія Павлівна

Автопортрет