Не пам’ятати…Здається так просто,
неначе краплю води на сірник.
І хизуватись зруйнованим мостом,
не наближатись до спогадів рік.
.
Не пам’ятати. Малесеньким згустком
доброї пам’яті дряпати сон,
але над ранок латати цю пустку
і «заправляти» у гарний фасон…
.
Не пам’ятати…Чи так це насправді?
Коли давно ти живеш в голові…
Й від однієї до іншої правди –
глибокі рани, занадто живі.
.
Скільки ще днів треба пам’яті, чуєш?
Щоби не нила вона уночі…
Коли щодня є всього лиш година
поки дрімає, сліпа, на плечі…
.
27 травня 2020 року
Автор вірша – Юлія Павлівна
Автор фото – невідомий