Категорія: JP

Який же ти, воістину, п’янкий Коли так нагло дивишся у мене Напам’ять вимовляючи рядки З моїх віршів і так, немов, зі сцени ～ Який же ти гіркий, коли кричиш Коли перекричати хочеш місто Коли шматуєш гобелени тиш І напихаєш будень іншим змістом ～ Який же ти солодкий уночі Який же ніжний і немов незрячий Цілуєш …

Повимазували роти Позакручуваними словами Доторкнулись до висоти Глибини ж не торкнулись так само ░ Повип‘ячували стіни сліз Хвилювались через жести й вбрання Хтось букети чорно-білі ніс Хтось приніс у вазі справжнє кохання ░ І коли зі сцени голос пробив Так безтактно і здавалося люто «Починаються, панове, торги! Приготуйте найпишнішу валюту» ░ То від подиву всі …

На сьомому небі, присвоєнім небі Торкнутися хмар і від того завмерти Надпити се небо п’янке наче Феба Незвідане зовсім, знайомо – відверте ֎ На сьомому небі в дурмані чекання Та мріянь сміливо страхи відпустити в нікуди, і в тих найсолодших зітханнях Промовити щире бажання любити, Що там же розвіється й стане зірками Котрі не згорають …

  ❞ на язиці завмерло слово: не «пробач», не «відпусти» не «поверни», не «повернися» і пустота ледь-ледь скуйовджена і плач так непомітно геть по тілу розлилися буяв мій вітер, голосив і розривав на шмаття вилизані фрази з піднебіння маленький вересень за рогом дозрівав і захищався від дощів та огрубіння ❞ сповита гордістю нашіптувала щось любов …

сьогодні я зрозуміла раптом, що зовсім не вмію здаватись сісти та, склавши руки, чекати якогось особливого дива що кожного разу мені вистачає наглості підійматись і заявляти вголос, впевнено та найперше собі: «я щаслива» ♫ сьогодні я зрозуміла, що ніколи не рахую падіння і що в моєму особистому словнику немає слів «досить» і «поразка» що темряву …

♛ І не зроби ти своїм богом чоловіка Не одягни йому на голову корону І не клянися, що любитимеш довіку І що йому ти будеш вірною до скону ♛ Не підіймай душі його понад твоєю Не захищай, коли отруює жорстоко І не роби печаль гірку його своєю І не лети за ним, якщо він зависоко …