❞
на язиці завмерло слово: не «пробач»,
не «відпусти» не «поверни», не «повернися»
і пустота ледь-ледь скуйовджена і плач
так непомітно геть по тілу розлилися
буяв мій вітер, голосив і розривав
на шмаття вилизані фрази з піднебіння
маленький вересень за рогом дозрівав
і захищався від дощів та огрубіння
❞
сповита гордістю нашіптувала щось
любов без прихистку, без даху та з безсиллям
і в тебе в грудях все напевно відбулось
та щоби вирвати таки приклав зусилля…
❞
жбурнув у мене непромовленим, дзвінким
позачиняв і двері й душу так раптово
любов без прихистку ділилась на шматки
а ти потроху в неї відбирав ще й мову
❞
ти був недовго. Та настільки щирим був
торкнувся справжнього, глибокого, крихкого
і чи вдаєш а чи насправді все забув?
і як тепер зробити з тебе «не близького»?…
❞
на язиці завмерло слово … чи на дні
бо десь всередині порізані картини
про те, як щось важливе ти віддав мені
так ненадовго – на одну чи дві хвилини…
.
2 вересня 2021 року
Автор вірша – Юлія Павлівна