
Скажи, ця весна трохи дивна,
П’янка … хоч “обмежена” дуже.
І стукає в вікна, чарівна,
І булькає сонце в калюжі.
.
Плететься за хмарами, ніжна,
Вітрами колише суцвіття,
Спекотна, буває, чи сніжна,
Як в перше своє повноліття.
.
Скажи, ця весна загорілась
І так пломенить, так іскриться,
Та кожен із нас мимоволі
Боїться, що все не здійсниться.
.
А варто?! Чи варто боятись?!
Якщо воскресає природа,
Якщо вона змінна і щира
У прояві кожнім погоди.
.
Не бійся, це тільки початок!
Усе починається, справді.
Весна не прийшла обдурити,
У неї завжди своя правда
.
Впусти її через вікна,
Впусти цю весну на поріг.
Бо якби весна не настала
Ти б вірити більше не міг.
І, певно, таке б означало,
Що справді у цьому межа…
Але з нами все уже сталось.
Повір, ця весна не чужа…
.
І стелиться запах цвіту…
І музика тиші звучить…
щоб ми зупинились … любити…
Найдужче у цю саму мить!
.
Автор вірша – Юлія Павлівна
Автор фото – невідомий
бравіссімо!! так ніжно-ніжно по весняному!
дякую за відгук! дуже приємно)