#проБлизькість
❧
Близькість – це відкрите вираження почуттів, вільне від психологічних ігор. Найвищий ступінь взаємодії, коли люди вільно можуть обмінюватися почуттями і навіть негативними.
Звертаючись до термінології в Транзакційному аналізі Еріка Берна, ми, здебільшого, в дорослому житті, керовані правилами власного сценарію. А такий сценарій формується в дитинстві на основі прийнятих нами рішень, підкріплених настановами і заборонами батьків, або тих, хто виконує їхню роль.
В 6 років у кожного з нас є своя перша сценарна історія.
«Чому так рано? І як так може бути?» – запитаєте ви.
Все дуже просто. В дитинстві і фізично і емоційно і психологічно ми залежимо від батьків. Безумовно, будучи частиною сім’ї, переживаємо певні сімейні ситуації, історії, кризи, явища, тощо. Дитячий організм на стреси реагує здебільшого панічно, оскільки дитяча нервова система іще не достатньо сильна. Батьки згодом дають усю необхідну інформацію (послання) малюку про те чи інше, що відбулося. І дитина, збираючи докупи всі ці пазли, приймає перші найважливіші рішення про ставлення до себе, про ставлення до інших та про ставлення до життя.
Діти не можуть обирати де і з ким жити, тому вони повинні адаптовуватись і приймати самостійно сценарні рішення, щоб вижити.
Не малюватиму вам сценарну карту, усе поступово. Але оскільки сьогодні про близькість, по-троху розв’яжемо цей ребус і зрозуміємо, чим близькість є для нас і якою вона насправді може бути.
❧
Повернемося до послань, які дають батьки чи значимі фігури. Вони можуть бути вербальними, невербальними та неопосередкованими (коли дитина підслуховує щось про себе). Послання мають силу, інтенсивність. Має значення коли і чому їх дали дитині. Важливо чи послідовні батьки, тобто, чи збігається те, що кажуть дитині і батько і мати. І відповідно до них дитина приймає рішення про те, чи вона буде переможцем, непереможцем або лузером.
Переможець ставить власні цілі і легко їх досягає. Він знає, що робитиме, коли програє. Але тим не менше, робитиме щось доти, доки не досягне бажаного. Переможці створюють оточуючим проблеми – бо в свою боротьбу за ціль включають інших.
Непереможці не виграють та не програють. Таку позицію можна визначити, як нейтральну. Загалом, вони важко працюють, щоб триматися на певному рівні. Не привертають до себе уваги. І саме про них у соціумі кажуть «нормальні». Тобто, це той, хто найчастіше відповідає соціальним очікуванням і підпадає під мірки адаптації до загальноприйнятих норм.
Невдахи. Це люди, якіусі сили вкладають у ціль і не мають енергії радіти досягненням. Або ж, як кажуть, «або пан або пропав», здатні все поставити задля однієї мети, але врешті-решт втрачають усе. Їх відрізняє від інших одна можлива риса – маніакальне бажання досягнути поставленої цілі.
За всіма законами жанру кожен сценарій, звісно ж, має свою насиченість, кульмінації та фінал.
Сценарії в людському житті теж можуть розвиватись по-різному. До прикладу: банальний сценарій того ж непереможця чи лузера може завершитись звичайною нещасністю, «життя – як мелодрама», або невротичним розладом. А ось в трагічному ключі головною є саморуйнівна поведінка людини.
❧
Ось і прийшли, врешті, до близькості.
Пригадуєте, на початку статті я згадувала, що до переліку рішень, прийнятих у дуже ранньому віці належать екзистенційна позиція про себе та про інших?
В Транзакційному аналізі їх є чотири:
«я + ти +»,
«я+ ти –»,
«я – ти +»
«я – ти –».
Люди «я+ ти –» обирають сценарій «без любові».
Звучить драматично, чи не так?! Здається, наче людина наділяє себе такою силою, щоб відмовитись від почуття любові.
Але насправді, сила відмовитись від любові з’явилася ще у маленької людини, коли їй від недостачі дотиків і від засвоєння економії та заборони на обмін почуттями необхідно буо прийняти рішення жити без любові, щоб вижити. Адже, сценарії формують саме через заборони. Гадаю, тепер трохи більше зрозуміло, як та чи інша заборона може стати рішенням про майбутнє.
Отже, коли «я + ти –», тоді це позбавлення від взаємодії. Саме цей сценарій, сценарій «без любові» блокує близькість.
Люди «без любові» сильні, раціональні, «холодні». І це ті, які вирішили жити без близьких стосунків. Їхній досвід страхом блокує будь-яку ймовірність в житті бути близьким, проявляти і приймати почуття.
Вихід зі сценарію передбачає вивільнення і відновленян трьох складових – усвідомлення, спонтанності та близькості.
Бути близькою – це функція вільної дитини (за Берном). Дитина розвиває це вміння з допомогою та підтримкою мами. І згодом це стає частиною її особистості. Цей надзвичайний баланс брати-віддавати з часом втілюється у ще більш надзвичайне «бути в парі».
Стосунки – це робота. Це вміти чи вчитися, якщо не вмієш, піклуватися про партнера. І якщо раптом один із партнерів відчуває недостачу цього вміння, мусить визначити для себе цінність близькості, використовуючи знання про те, що ми в силі та вправі змінювати власні дуже ранні рішення.
❧
Що таке близькість, якщо описати її іншими словами?
Близькість – це загальні цінності. Коли два світогляди, дві картини світу мають дуже багато, або більшість спільних рис. А відмінності доповнюють ці стосунки. Це, попсово кажучи, дивитися на світ під одним кутом і з однаковим прагненням збагачувати світогляд.
Близькість – це коли на інтелектуальному рівні людям є що обговорити, обміркувати, вільно обмінюватися ідеями, не відчуваючи знецінення, сорому. Але це і тоді, коли вмієш доводити свою точку зору та захищати її, не застосовуючи жодного насильства.
Близькість – це емоції. Слухати, піклуватися, захищати ці стосунки, вчитися відкривати іншому відчуття і провляти почуття дбайливо і без остарху.
Близькість – це тілесність. Це щось більше ніж секс і звичайні дотики чи обійми. Близькість – це тілесна насолода від «брати та відавати».
Ці 4 компоненти і є та сама близькість. Якщо, наприклад, не вистачає емоційного балансу в парі, – стосунки можуть припинитися, а дефіцитну сексуальну близькість можна розвинути. Загалом, має бути баланс усіх складових, щоб люди у парі були близькими.
❧
Про стосунки, якщо скористатися метафорою, то…Метафори будуть у кожного різні. Але опис кроків для розвитку стосунків звучить на усіх мовах однаково.
Просити те, що хочеш. Часто в історіях людей про їхні стосунки чую фразу, якою вони користуються при спілкуванні з парттнером «а хіба так не зрозуміло, що мені потрібно». Виглядає, наче щось втрачає значення, коли попросять і набуває рівносильно значення тоді, коли інший здогадається про бажання чи потребу. Маленька таємниця полягає у тому, що за цим звичним реченням ховається страх відмови. Адже відмова – це про відчуження. Отже, коли я попрошу то можу отримати відмову, відштовхнути партнера. А якщо ще глибше, – то це про заборону розрізняти власні потреби і вважати їх важливими. Саме так, сила ваших потреб залежить від довіри до себе, а отже, вміння говорити світу про те, що ви є, і що вам потрібно. І звучить дуже дивно, але щоб бути в стосунках – слід дозволити собі знати про власні потреби. Згодом, навчитись висловлювати їх без тиску, маніпуляцій, докорів і вимагань. А ще пізніше – навчитися слухати про потреби партнера і приймати їх. Прохання – це не вантаж, що слід якнайскоріше скинути. Це ще спосіб бути близькими.
Спільне управління. Рівень партнерства, досягнення домовленостей про розподіл обов’язків і відповідальності. Рости для того, щоб бути в стосунках, не впадаючи в залежність, не присвячуючи власне життя іншому чи відповідати за життя іншого. Це про рішення бути на одному рівні і отримувати від цього задоволення.
Вираження почуттів. Важливо знати своє тіло, розпізнавати його сигнали, і тут, увага, досягнути домовленості про вираження почуттів партнеру. У кожного з нас є психологічні межі та тілесні. І тілеснсть у парі – це про розуміння та прийняття прояву власних почуттів та прояву почуттів партнера.
Свобода бути собою. Це солодке відчуття «бути собою». Про нього теж зараз багато розповідають та багато пишуть. Але відкрию секрет: «вам ніхто не підкаже, як це бути собою». Маєте самостійно пройти цей шлях. Так у партнерстві ви уникнете надмірної адаптації, а ваш партнер прийме вас такими, якими ви є.
Відмова від конкурування за владу і контроль. Схоже, це зараз модно. Схоже, що саме така модель стосунків зараз найчастіше і називається стосунками. Але близькість це не про владарювання і поділ сфер впливу.
Здатність бути залежним. Це про дозвіл собі бути вразливим, чутливим та потребуючим у стосунках. Рівно стільки скільки ви віддаєте, маєте право отримувати натомість. Рівно стільки скільки ви отримуєте, маєте віддавати, щоб зростати у цих стосунках. Вкотре, про вираження почуттів. І потребувати та казати «я потребую твоєї допомоги» так само цінно, як допомагати партнеру.
Спільна робота. Це те, що магічним чином зближує, збагачує, наповнює стосунки. Це означає вчитись чомусь новому і навчати партнера по-новому взаємодіяти.
Піклуватися про хороше Я. А для того, щоб про нього піклуватися, його слід знати. Знати усі свої сторони і приймати їх. Вивільняти творчу, яскраву, спонтанну енергію екологічно.
Поділ відповідальності за стосунки. Коли звучить у парі «якби не було тебе», – це сигнал про те, людина відчуває себе незахищеною. У дитинстві, швидше за все, партнер був критикований батьками. Відсутність дозволу у дитинстві думати, щоб вирішити, чи висловити відчуття в дорослому віці провокує уникати відповідальності за те, що відбувається у парі. Прояв близькості – це підтримка партнеру, який потребує її та сміливість бути відповідальним за спільні рішення.
Усвідомлення себе та іншого. Звучить дуже гарно. І працює, скажу вам. А потребує лише бажання до втілення.
Немає формул, правил, алгоритмів, як бути у парі, бути близькими. Так, є список кроків, які можна робити або не робити. А починати завжди варто із кроків собі назустріч.
Мені дуже сподобалась, як мій тренер – психотерапевт Заріна Сєвальнєва цитувала про цінність квітково-цукеркового періоду для пари. Вона наголосила, що цей період обов’язково повинен бути. Адже, він є фундаментом стосунків. А коли є цей фундамент, можна перекривати дах і перемальовувати стіни, якщо це потрібно. Чому він настільки важливий? Тому, що на початку стосунків у внутрішньої дитини зароджуються очікування. Нагадаю, що очікування та бажання внутрішньої дитини це те про що ви здатні не лише думати, але й здатні зійснити. І ось, внутрішня дитина будує план щасливого майбутнього. Звісно, життя дорослих – непроста річ. І воно вносить корективи. В певний момент виникає знецінення стосунків, як таких, що розчарували, не виправдали, втомили, тощо. Але таке знецінення – це знецінення найперше себе, своїх мрій і бажань про ці стосунки.
❧
Близькість, як складова автономії, «передається у спадок». Як нас навчили чи не навчили бути близькими, так і ми навчимо чи навпаки наших дітей цьому прекрасному вмінню.
Транзакційний аналітик Клод Штайнер розробив 10 правил розвитку автономії в дітях:
– не народжувати дітей, якщо на 18 років не можете гарантувати їм турботу та безпеку;
– головна мета – дати дитині сводобу розвивати усвідомлення, спонтанність та близькість, не придушуючи їх хорошими манерами, самоконтролем та дисципліною;
– близькість руйнується економією почуттів. Навчити дитину говорити про любов та про потреби маєте власним прикладом;
– усвідомлення в дитині руйнується через знеціненя. Не знецінюйте мислення та інтуїцію дитини. Вчіть своє чадо сприймати реальність та реагувати на неї;
– не дуріть дітей, краще скажіть «що ви чогось не можете» чи «не готові»;
– не рятуйте та не переслідуйте дитину. Вірте у її спроможність піклуватися про себе і давайте шанси це роботи до того, як допоможете їй у чомусь;
– спонтанність порушується, коли батьки встановлюють правила щодо тіла дитини, тобто, вчать рухатися певним чином. Не корегуйте рухи дитини, вона так вільно вивчає світ (окрім випадків, коли це шкодить чи порушує чиєсь благополуччя);
– не вчіть дітей конкурувати, вчіть співпрацювати;
– не дозволяйте дітям подавляти вас та навчайте поважати ваше право на особистий час, простір і окрему від них любов. Вони враховуватимуть ваші отреби з любові до вас;
– довіряяйте людській природі і вірте дітям.
Любити дитину – це не робити її зручною для світу, а зробити світ зручним для дитини.
А найважливіше: у кожному з нас живе маленька дитина. І всі ці поради, описані вище, можете використати для себе у будь-якому віці. Щоб дати собі те, чого, можливо, не вистачає.
❧
Бути близькими – це щастя. Це мистецтво. Це робота. Це свобода.
Для мене близькість – це творчість. Творчість – бути, відчувати, ділитись і приймати весь цей, подекуди, заплутаний але дивовижний світ.
Бережіть свою внутрішню дитину і будьте близькими!
З любов’ю, Юлія Павлівна.
Автор фото – невідомий
Дякую )