
Вже серпень. І ти знаєш про мій серпень більше ніж, напевно, мав би знати
Але не знаєш, як сильно люблю чорний колір, білі квіти і до обіду, або й довше, спати
Ти не бачив мене, коли я спантеличена, засмучена, збентежена чи дуже зла
Ти ще жодного разу не слухав про мої сни і не давав мені через дотики тепла
♯
Я знаю твоє ім’я, адресу, і те, що ти понад усе хочеш назавжди піти.
З життя. Що якісь думки риють в твоїй голові складні тунелі мов кроти
Я знаю за що ти тримаєшся і що відпускаєш, чи намагаєшся відпустити, знаю теж
І бачу, як твій маленький всесвіт розрісся до непростого зовсім розміру «без меж»
♯
У своїй комірці пам’яті я маю тепер дуже яскравий спогад про нас
Про те, як один-єдиний день раптом перестав рахувати переваги, відстані, кроки і час
Про те, як я говорила, а ти чув, уважно дивлячись мені ввічі, і нічого на це не відповідав
Про те, як мені кортіло тебе обійняти, а ти в думках мене, напевно, таки обіймав
♯
І на якійсь досить старій палітрі є нерозбавлений колір ситості життям
Є твоє бажання нарешті згоріти і моє ще досі незрозуміле мені почуття
І поки простір навколо холоне чи то від наближення осені чи то від температурного спазму
Мені іноді сниться, як ти забираєш з плеча мого пухке нерозчесане пасмо
А потім вдихаєш запах ранку і нарешті цілуєш мене в те ж плече
І буває, навіть, що коли я прокидаюсь, цей поцілунок насправді трохи пече
♯
І якщо у найдовших текстах можливо все, – тоді саме у них і завдяки ним я всесильна
А ще нагла і смілива уявляти наскільки ти міг би любити мене сильно
І наскільки я можу бути незрозумілою або навіть незрозуміло земною
Зі своїм внутрішнім яскравим світлом і навіть з вигаданою зовнішньою пітьмою
Бути схожою своєю відвертістю на небо, бо небо, погодься, є беззаперечно відвертим
І навіть про те, що в храмі свого серця я відтепер молитимусь,
щоб ти хотів мене більше аніж смерті
.
5 серпня 2021 року
Автор вірша – Юлія Павлівна
Автор фото – невідомий