Тобі добре? Чи там тобі добре?
Десь… деінде, а де – невідомо.
.
На устах моїх посмішка квітне,
але в серці сьогодні оскома.
.
Чи добре мені?
Справді добре…
Я і працюю і відпочиваю,
я щось читаю, про щось міркую,
добре харчуюсь, вже краще співаю.
Так, я планую, підштовхую, мрію
і зупиняю подекуди мрії.
.
Так, мені добре, насправді добре…
Зрештою, знаєш, брехати не вмію.
Нащо? Якщо воно все відіб’ється
в тихому сні, у спокійній розмові….
Море журби всеодно розіллється
і я заплачу, мабуть, випадково…
Люди здивуються, зніяковіють,
хтось утече, хтось візьметься втішати.
Так некомфортно ридати публічно,
але як моря того забагато…
.
Де ти? Чи добре тобі? Певно, добре.
Так, запитала, щоб відповісти…
.
Виплачу море, щоб на тому місці
завтра могло щось прекрасне зрости…
.
20 червня 2020 року
Автор вірша – Юлія Павлівна
Автор фото – невідомий