Який же ти, воістину, п’янкий
Коли так нагло дивишся у мене
Напам’ять вимовляючи рядки
З моїх віршів і так, немов, зі сцени
～
Який же ти гіркий, коли кричиш
Коли перекричати хочеш місто
Коли шматуєш гобелени тиш
І напихаєш будень іншим змістом
～
Який же ти солодкий уночі
Який же ніжний і немов незрячий
Цілуєш та наказуєш: «Мовчи!»
І я мовчу, і я від щастя плачу
～
Який же ти беззаперечно мій
Титан або невпевнений хлопчисько
Герой найбільш повторюваних мрій
Всесильний, коли важко, страшно, слизько
～
Який же ти воістину п’янкий
Який же ти гіркий, незрозумілий
Ти той, із ким я точно знаю все
Але, буває, знічуся й невміло
Торкаючись чола твого, люблю
Або лишень ось-ось і вчусь любити
Цілую та тихесенько терплю
Щоби в тобі себе не розтопити…
～
Який же ти могутній і слабкий
Та скільки ж у тобі всього вмістилось?
І кожен день, насправді, замілкий
Щоб я тобою, рідний, налюбилась…
.
8 вересня 2021 року
Автор вірша – Юлія Павлівна
Автор фото – невідомий