Не гаси вогонь всередині себе
І всередині мене… не гаси
～
Хай це трохи розгублене літо
То будуть найтемніші наші часи
～
Хай ці трохи пошарпані спогади
Слугують нам накриттям від дощу
Хай ці дуже крихкі ілюзії
Тануть з вітром, що майже вщух
～
І простягнеться щось до сонця
Незігріте і ще слабке
Й обіпреться серце на серце
Любові повне, вже не хитке
～
Бо неможливо до тла згоріти
Або горіти й не воскресати
Я досі поруч, готова гріти
Готова чути та обіймати
～
І так, до біса, летальний осуд
Такої жертви, такої сили
Любов – єдине, про що не просять
Що не дається, якби й просили
～
І це ще наша таки історія
І не кінець, навіть не півшлях
Та знаєш, любий, чого ще хочу?
То ж гріти вірші в твоїх руках
і завмирати від ніжних дотиків
або від нашої в них краси…
～
Не гаси вогонь всередині себе
І всередині мене… не гаси…
.
5 серпня 2021 року
Автор вірша – Юлія Павлівна
Автор фото – невідомий