꧁꧂
це наче невипите віскі
чи цвяхом пробитий картон
це наче твій всесвіт потріскав
коли заряджала патрон
꧁꧂
це ехо на відстані слова
і слово, що з присмаком мук
нас двоє … ми ще випадкові,
якщо не торкнулися рук?
꧁꧂
казитись до півночі й потім
самій засинати, авжеж
лиш стерви роздмухують попіл
замовчавши «я тебе теж»
꧁꧂
ти втомишся?! Втомишся, знаю
а я ще скоріше й на мить
бажання моє ніжно-ніжно
до серця твого прикипить
꧁꧂
і в розпалі бунту, вечірок
на склянці з простою водою
ти маркером виведеш білим
«сумую і тут за тобою»
꧁꧂
і в морі чекань захлюпоче
маленька невинна брехня:
хто любить, той завжди захоче
до іншого йти навмання»…
꧁꧂
на обрії станеться літо
бо літо стається завжди
і вже, коли буде боліти
ти скажеш невинно «зажди»…
꧁꧂
це наче невипите віскі
невипиті краплі чекань
хто любить, – торкається серця…
оту найнестерпнішу грань
꧁꧂
і біль, він загубиться в римах
твій біль у міжслів’ях моїх
ти любиш? Та знаєш, здається
ще дужче любити би міг…
.
14 травня 2021 року
Автор вірша – Юлія Павлівна
Автор фото – невідомий