Вирости аж до неба
І сонця, нарешті, торкнутись
Не робити всього, що «треба»
До омріяного дотягнутись
❀
Милуватися дивним світом
І ховатись від нього часто
Так як вмію, – то так любити
І наважитись іноді й впасти
❀
Звісно, вирости аж до неба
І за все це не вибачатись
Не замовчувати потреби
Пробачати і помилятись
❀
І хотіти чогось ще дужче
Так, всього, і всього багато
Обіймати Своїх дуже часто
І робити із цього свято
❀
Так, я виросту аж до неба
І гукну звідтіля дитині:
«Будь собою! Цей світ для тебе!
В кожній посмішці,
в кожній хвилині!»
❀
20 вересня 2020 року
Автор вірша – Юлія Павлівна