Солодкаве слово «Муза» походить із грецької міфології, головними персонажами якої є боги, герої з надприродними здібностями та люди. «Музи» перекладається, як «мислячі». Про них згадується, як про дочок Зевса, якому підкорявся весь Олімп. Усього муз, згідно переказів, дев’ять і вони уособлюють все те, що дозволяє людині зануритися у важливе, справжнє, у Вічне: Калліопа – муза епічної поезії, Кліо – муза історії, Ерато – муза любовної поезії, Евтерпа – муза ліричної поезії і музики, Мельпомена – муза трагедії, Полігімнія – муза пантоміми і гімнів, Терпсихора – муза танцю, Талія – муза комедії та легкої поезії, Уранія – муза астрономії.
Ці благородні дівиці відповідали за певне мистецтво, яке повинні були особливо пильнувати. Для того, щоб було легко розпізнати, яким мистецтвом чи галуззю науки опікується Муза, їх зображували в скульптурах та на малюнках із постійними атрибутами. Музи мали свої храми (від назви тих храмів походить слово «музей»).
У сучасному світі Музу називаємо натхненням. Воно провокує створення того чи іншого тексту, картини, фотографії, скульптури, мелодії і т.д. У кожної творчої людини є своя власна Муза, себто, своє джерело натхнення. Хоча вважаю, що не лише творчим людям воно необхідне для виконання своєї роботи. Проте, представники, зокрема, творчих професій найбільше оберігають свої Музи, адже ті є не лише провокаторами нових ідей, а й джерелом особливої енергії, що насичує серце та думки.
Загалом, мені важко пояснити, що таке натхнення. Від нього, відверто, у животі виникає приємне хвилювання. Звісно, що у цього слова є визначення, яке розкриває його, як стан найвищого піднесення, спрямованого на розв’язання творчої задачі. Психологи продовжують досліджувати цей стан творчого «потоку», що несе людину. В такому стані, здебільшого, творець не усвідомлює власні дії, не завжди може сказати, який зараз день чи час доби. Натхнення нерідко пов’язане із виникненням інсайтів чи осяяння.
Та поки одні намагаються пояснити, дати досконале визначення, структурувати Музи, інші, з головою занурюються у процес творення з усіма його наслідками.
Ніхто навіть не береться наділити Музу конкретними рисами, звичками. Жоден творець не в змозі привласнити собі її силу і прив’язати до себе навіки. Адже Музою для поета, письменника, художника, композитора, скульптора, актора може стати хто завгодно, що завгодно і в будь-яку мить. І повірте, найперше, що він зробить – це піддасться їй, а не вдаватиметься до аналізу.
У товариствах творчих людей існує маленьке але дуже важливе правило: про натхнення не говорять, ним впиваються досхочу. Тому ми залишимо у спокої творців та їх Муз і поговоримо про те, як воно – бути Музою.
Мабуть, у кожного з нас викликає захват сама думка про те, що він може надихнути іншу людину на якийсь шедевр. І це, направду, захоплююче до моменту оприлюднення шедевру творця. Бо тоді, затамувавши подих, натовп вдивляється у постать Музи, вивчає зовнішність, звички, жести і поглядами виносить вердикт «відповідності чи невідповідності» творцю. Стати Музою вперше, – то відчути неабияке зніяковіння. І часто буває, що не тямиш як себе поводити у такий особливий момент. Чи то тепер маєш зобов’язання відповісти не менш особливо? Чи одного чуттєвого «дякую» буде досить?
А як жити із творцем?
Багато видатних творчих людей, судячи з історій їхнього життя, – це люди із непростим характером. Так, принаймні кажуть ті, хто знав чи знає їх ближче, аніж пересічні поціновувачі таланту. І, очевидно, враховуючи усю складність процесу надихання, можемо припустити, що усі ці «забуття», «осяяння» та інсайти автора не спрощують життя тим, хто поряд. Але водночас є неабияким цінним даром – бути оспіваним і назавжди залишитись у історії світу, бути оспіваним чиїмось талантом. Тому кожна Муза на тому чи іншому етапі робить один з найважчих виборів: залишити цей потік неусвідомленої сили і жити звичним життям, чи платити за дар бути Музою часто зовсім не малу ціну.
Бути Музою…Маю власний скупий досвід, коли довідувалась про вірші, що про мене писали, про вчинки на які саме я, начебто, надихала. І з цього приводу можу відверто зізнатись, що це незвичне усвідомлення і дуже крихкий тягар – залишатися Музою, не втратити цю роль. Адже вона особлива і визнається такою впродовж тисячоліть. Сила Музи в її слабкості і вмінні, здебільшого неусвідомленому, сколихнути найважливіше, що спонукатиме творця до значного та сміливих творчих вчинків.
А як людина, котра пише вірші, скажу, про те, що відповідь на твоє творіння людини для якої ти твориш має дуже велике значення. Байдужість Музи формує величезну діру всередині творця. Тому іноді творчі люди так і не зізнаються, хто саме є їхніми Музами, щоб уникнути нищівного удару. Спротив чи заперечення Музи викликає іншоякісні почуття. Але це почуття, а отже не пустка. Тому вони можуть породжувати наступні твори. А вдячність Музи, миттєва взаємність, визнання…Ні, це не найкраще, що може бути в житті творця. Приходить усвідомлення, наче ти досягнув певної мети, а отже сміливо можеш розпочинати пошук когось іншого, або весь час шукати нове натхнення у своїй Музі. І в спалахах цих процесів, явищ, незрозумілих і ледь зрозумілих потоків, – тим сильніше горить вогонь натхнення, чим обережніша вдячність Музи.
Хочете відкрию маленьку таємницю?
…Коли я читаю моєму Н. вірші, присвячені йому, він затамовує подих і обережно дивиться всередину мене. А потім, після легкої паузи, каже найважливіші для мене слова «Дякую, що ти є в моєму житті». І байдуже, що я імпульсивно і категорично відмовляюсь від цієї його правди. І байдуже, що історія наших стосунків це радше найбожевільніший сценарій, аніж прийнятна реальність. Але це повинно існувати доти, доки воно незрозуміло для нас існує.
І, знаєте, найпотужнішої сили творити надає щось більше ніж звичне «дякую» і трохи менше ніж всі скарби світу за творчий подарунок. Що це? Це рішення БУТИ в житті творця. Яким би не вічним було це Буття…
З любов’ю, Юлія Павлівна