Ти вхопив мене за руку майже ніжно
Покотився бісер відчаю до неба
І здалося, наче, двом у світі тісно
Але все ж занадто вільно тут без тебе
.
Ти кричав, або мені це все здалося
Про «набридло», про «скажи», про «неважливо»
Потім ніжно гладив руку і волосся
І запитував, чи я тепер щаслива…
.
Хмари впевнено брели з-за горизонту
Небо сяяло, а потім ледь чорніло
Ти вхопив мене за руку, вдруге, ніжно
А мені ці жести глибше десь боліли
.
І якась палка й солодка дуже туга
Наче пагони довкола нас впускала
Хмари майже добрели з-за горизонту
І проміння сонця безвісти зникало
.
Я, що мала сили, руку твою міцно
Притискала, задивляючись в нікуди
.
…якщо ти не захистиш мене від себе
То земля завжди з-під ніг втікати буде
Якщо ти не обіцятимеш любити
То нічого обіцяти вже не треба
Нащо сад, в якому будуть штучні квіти
Й до кінця життя безхмарне зовсім небо?
.
В стоголоссі міста тануло безслів’я
І тремтіло листя від дощу і вітру
Ми з тобою мовчки добре розумілись
Ми з тобою догорали непомітно
.
Й від надлому, що всередині відбувся
Ти мене, нарешті, просто обійняв
Я розплакалась, мій всесвіт сколихнувся
Дощ ішов і нас з тобою оминав…
.
26-27 липня 2021 року
Автор вірша – Юлія Павлівна
Автор картини – невідомий