∞
Кохання – не вічне, я так сподіваюсь
Ти досі ще снишся. Не злюся, звикаю
Розмірено, плавно стече зі снігами
Як «нас» вже немає, не буде й за нами
∞
Коронними фразами, запахом, цвітом
Ввірвуся в життя твоє з гордим «Ми квити»
І стіни посипляться, наче не з цегли
І страх разом з болем поллється на стегна
∞
Кохання – не вічне, ти завше доводив
Що схоже на настрій, або на погоду
Сьогодні ще є, а вже завтра немає
Ти завжди казав, що і я про це знаю
Ось тільки на ріг зі своїм романтизмом
І лещусь і лаюсь, неначе навмисно
Ти завжди казав, що боїшся, що звикнеш:
«А, раптом, ти… раптом, вже завтра ти зникнеш?!…»
∞
(Я добре твої пам’ятаю зап’ястя
Як плечі цілую, благаю про щастя
А ти відвертаєшся і не голубиш
Здається, і любиш і досі ще губиш…)
∞
Кохання – не вічне і віра сильніша
Ми в місті, де навпіл на двох тільки тиша
І тягне до мене тебе…це взаємно…
Кохання мине…
Дочекаємось чемно?…
∞
25 лютого 2021 року
На фото – автор вірша Юлія Павлівна
Автор фото – Христина Щодра