Ти запитав якось наскільки мені гірко
Хіба ж я знаю…вже смакую, все смакую.
Напевно бог про нас з тобою під копірку
Так легко пише… але не завжди слідкує.
.
Напевно в бога на любов геть інші плани
І не довірить її нам, не дасть розкрити.
Таких, як ми у бога певно, що мільярди
І може сотня з них хотіла би любити.
.
А ми то граємось, то грати припиняєм.
Які ж ми друзі? Нам терплячості не стане.
Хіба ми рідні, сперечаючись про щастя?
Хіба близькі, якщо роз’ятрюємо рани?
.
Одного разу недоречно запитала
«А що гірчить тобі?», – ти мовчки відвернувся.
І певно в той момент наш бог розчарувався,
І кожен з нас із чимось добрим розминувся.
.
Мені здається нам гірчитиме ще довго…
Слова і погляди і щось таке інтимне,
А бог писатиме про інших й так змістовно,
Про тих, хто зважився любити і нестримно…
.
Ти знаєш… ти для мене завжди будеш кимось
Про кого, може, в бога я колись просила,
Кому повірила, кого хотіла чути,
Кого б і в голову і в серце умістила…
.
Та певно вище є на нас глобальні плани,
А може й зовсім бог про нас уже забув…
Тобі любити пізно, а мені зарано…
Чи в бога вірити, хоч ким би він не був…
.
28 липня 2020 року
Автор вірша – Юлія Павлівна
Автор фото – невідомий