Сьогодні модно пишатися тим, що ти цинік. В соцмережах поширюються гарно сформульовані речення про цінність цинізму, як здатності бачити трохи більше аніж інші та критичніше оцінювати життя завдяки освіті, досвіду, статусу і т.д.
Цинізм – це відверто зневажливе, зухвале ставлення до загальноприйнятих норм моралі, етики, до чого-небудь, що користується загальним визнанням, повагою.
Ще одне коротке визначення вважаю чи не найцікавішим: «відвертість, доведена до безсоромності». Або кажуть, що циніки – це розчаровані романтики…
Але з точки зору психології – це захисний механізм психіки. І ось у чому він полягає.
Людина може, скажімо так, витримати значну вагу інформації, роблячи перерви, паузи, фільтруючи інформаційні потоки. Але з почуттями не усе так технічно. Та й з позитивними емоціями впоратися куди простіше, аніж з болем. Саме тому сформувався цинізм, як формула проживання болю.
Я пропоную з’ясувати, що таке цинізм і як вживатися з циніками, якщо вирішили, що вам це потрібно.
В своїй основі, цинізм – це знецінення того, що чіпляє, викликає бурю емоцій та почуттів, які терпіти не так просто, в яких не хочеться бути, яких не хочеться проживати. Це один зі способів захисту від болю та страху.
Впродовж життя у кожного формується різний досвід, під час переживання тих чи інших подій. Частина подій пов’язана із втратами. Відповідно, такі емоції, через свою складність, провокують різноманітні негативні висновки про майбутнє. Людині стає все складніше та складніше залишатися надміру чутливою. Саме через це часто черствість, злісність та цинізм асоціюють із досвідом. Наприклад, коли «ці ненормальні романтики вбачають у всьому пахощі та цвіт, веселки, не те, що досвідчені, ті, що розуміють реальність».
Цинізм – це непрожитий біль, який вислизає назовні при першій зручній чи не зручній нагоді і проявляється в гострих жартах, сарказмі. Є певна глибока схема, що приховується у спілкуванні з циніком. Суть її полягає у тому, щоб змусити, хоч так «викривлено», іншу людину відчути біль циніка та розділити його з ним. Це, наприклад, тоді, коли на наївну позитивну людину з уст циніка сиплеться «правда» про реальність. Наївній людині стає сумно чи прикро, чи вона починає сердитися, а відтак, це означає, що спроба циніка вдала і людина навпроти вже розділяє його біль, про який він не може сказати. Так біль слабшає, настає тимчасове полегшення через залучення інших у свої ігри з власними переживаннями.
Цинік зазвичай безперервно говорить про свій біль. Але дотично. Бо неприємно, неприпустимо, страшно зізнаватися у власній вразливості, невдачах, сумнівах, соромі, переживаннях, застереженнях. Це хороший спосіб уникнення відкидання та цькувань, насміювань. Це провокація про те, щоб розділити з циніком його ж негатив, це крик про допомогу, хоч і таким дивним способом.
Чули фрази: «ааа, любов у вас?! Так-так, звичайно, подивимось через рік-два, як ви про це заспіваєте, коли ваш блискучий човен кохання розіб’ється об реальність». Насправді таким чином цинік повідомляє про власне болісне розчарування у коханні, з яким не зміг впоратись і не може до сих пір. Коли цинік знецінює чужі досягнення, чужу радість, чуже щастя та надії, то в перекладі це могло б звучати приблизно так: «Я теж прагну подібного. Але я боюся, що мені не вдасться», або «Одного разу я пережила розчарування та, повірте мені, що вдруге не пробуватиму».
Проте, цинізм не завжди захищає від болю та страху. Іноді це є способом захисту власних кордонів від чиїхось надмірних переживань, тобто, як спосіб «не брати на себе занадто багато чужого». Це може стосуватися людей певних професій, які передбачають постійне перебування в різних колах спілкування. Це ті, хто працює з величезною кількістю людей, або з дуже концентрованими почуттями. Наприклад, лікарі, пожежники, полісмени, керівники великих компаній, бізнесмени, юристи, представники творчих професій, шоу-бізнесу. Часто поведінка таких людей межує з холодністю, бездушністю, хамством. Так званий «професійний цинізм».
Отже, підсумуємо: одні з допомогою цинізму захищаються від якості конкретних почуттів а інші від їхньої кількості. Тобто, професійний цинізм направлений на притуплення почуттів, а побутовий на їх придушення, коли почуття не зникають в нікуди, а просто припиняється їх усвідомлення.
А як же випадки, коли цинізм не є наслідком професійної деформації? Так, іноді «передозування» болем пов’язане не з роботою. Наприклад, ділитеся ви своїм горем, переживаннями, емоціями з кимось, з надією отримати підтримку, а у відповідь отримуєте «цинічні» колючки. Після цього стає ще гірше, чи не так?!
Чому вам так відповіли?
Вся причина може бути прихована якраз у вищезгаданому «передозуванні». Не може людина витримати стільки емоцій, немає стільки сил та ресурсу. І коли ви ще накладаєте згори власні переживання, спрацьовує механізм захисту цинізмом. Немає інструкції, методичних рекомендацій, формули, взірця, як поводитися з чиїмись дуже сильними емоціями. В момент їхнього піку хочеться їх «заткнути», «закрити», «відімкнути» тільки би не перебувати у цьому тут та зараз. А коли з ними ще потрібно щось зробити, а немає підказки що саме, то накриває паніка. Адже, ми майже не знаємо про емоції та про те, як поводитися із ними, коли вони значно сильніші ніж ми готові. Звідси виростають безглузді фрази на зразок «заспокойся, життя ще й не таке готує» і т.д.
Та й зрештою, нікого не вчать, що необхідно відповідати людині, яка ділиться з вами горем, пов’язаним зі смертю близької людини, коли подруга розповідає про зраду чоловіка, коли поряд хтось плаче, сердиться, просить допомогти, а ти не знаєш як. Мало хто знає, як екологічно та безпечно виражати свою злість чи страх. Ось і захищається хто як може. І цинізмом в тому числі.
В сучасному світі, погоджуюсь, дуже складно не піддаватися спокусі бути цинічним. Тим більш, коли тепер це так мейнстрімно, так стильно. Це крутий спосіб емоційної «анестезії», знебарвлення, умертвіння неконтрольованого почуття. Відчуваєш страх – «бий» цинізмом, відчуваєш біль – «перекрий» цинізмом, розгубився через біль іншої людини – зіграй «цинічно».
Якщо відверто, – щасливі люди, майже не хворіють цією модною штукою. Та й не клеїться цинізм до образу самодостатньої, самоусвідомленої, реалізованої, відкритої, гармонійної людини. Цинізм схожий на смак на гіркоту, відчай, і немає в собі ноток щастя, радості, задоволення.
Не стати циніком, не бути циніком, – нелегкий шлях самопізнання, самодопомоги, самоідентифікації. Як реагувати на цинізм? Не реагувати. Просто оцінивши важливість такої комунікації, розірвати чи припинити її, піклуючись так про власні почуттєві межі та емоційну безпеку. Не варто «зазирати» у душу циніку чи кидатися на допомогу, якщо не готові ризикувати чимось своїм. Врешті-решт, стосунки між людьми будуються на прийнятті, а не на аналізі та спробах їх «переробити». А ось коли знаєте чому і коли люди стають цинічними, ви, як мінімум, свідомо стаєте менш вразливими до чиїхось «цинічних» колючок. І пам’ятайте, якщо вам відповідають цинічно, то говорить в цей час цинік не про вас, а про особисте.
Кожен обирає яким йому бути. Кожен обирає кого йому приймати таким, яким він є. Але оскільки в соціумі ми всі, так чи інакше, близько один до одного, нам слід піклуватись про себе, не знецінюючи піклування про себе інших людей.
Колись я пристрасно і з гіркотою писала: «Мені личать циніки». Бувало, для творчості, могла іноді посмакувати цинізму і навіть знала до кого по цю страву звернутись. Але зараз, безперечно, я прихильниця близькості і насолоди від спілкування. Коли діалог не схожий на стрілянину «колючими» фразами, а будується на взаємних – відкритості, щирості, підтримці та прийнятті.
Помірних нам почуттів!
Пізнавайте себе! Довіряйте собі!
З любов’ю, Юлія Павлівна;)
Автор фото – невідомий