Бувало у вас таке, що, коли вранці прийшли на роботу, – колега зустріла вас з запитанням «як справи?». Ви натхненно заходитесь розповідати про щось, що відбулося у вашому житті, а у відповідь чуєте «Та це таке, а в мене ось…». Чи в піднесеному настрої починаєте хвалитися перед друзями тим, що нарешті успішно захистили письмову роботу, або завершили статтю, і ось тобі, натомість: «А ми з Н. ще й не таке робили». Чи при прийнятті на роботу майбутнє керівництво піднесено повідомляє: «Ми вас беремо на роботу, тому що ви живете неподалік, а це вигідно». І ще безліч-безліч таких варіацій розвитку подій.
Після такого «холодного душу» настрою та піднесення наче й не було. І натхнення робити щось немає та невідомо коли знову з’явиться. Найчастіше розчаровано починаєш розмірковувати «За що?», «Навіщо?», «Чим це допомогло тим людям, які так відповіли?» Звісно, що мусить бути причина для такої поведінки. Що саме спонукає людей казати один одному неприємні речі, знижуючи, при цьому, цінність чужих досягнень?
Такий психологічний механізм має назву – знецінення. Знецінення – одна з форм психологічного захисту. Захисту власної звичної «картини світу» від посягання та впровадження змін, що викликають тривогу і відчуття небезпеки.
В Транзакційному аналізі (творцем якого є Ерік Берн) чітко описано моменти зародження знецінення.
Усе починається зі світосприйняття та системи світогляду. Картина світу кожного вимальовується під впливом батьківсько-дитячих стосунків, культурних традицій у певному суспільстві, тощо, і формує враження про світ навколо та очікування людини від себе, від інших людей та від світу. Так зароджується картина світосприйняття. З усім цим багажем кожен з нас розпочинає життєвий шлях. Але часто буває, що те, яким ми уявляли собі світ у дитинстві і реальність можуть сильно різнитися. Відтак, виникає необхідність «захистити» власну дійсність. Як наслідок, відбувається процес перевизначення, а іншими словами, спотворення дійсності. Таке перевизначення якраз включає в себе, як один із компонентів – знецінення.
Знецінення – несвідомий процес. І воно буває трьох видів: самознецінення, знецінення іншого чи знецінення ситуації. Можна вважати, що цей процес підтримує рамки світосприйняття. Людина, перебуваючи у цьому внутрішньому процесі, не бачить ситуацію ззовні і, відтак, не помічає варіантів її розв’язку. Весь внутрішній ресурс направлений на подолання «наступу» реальності і нівелювання його внутрішніми правилами і уявленнями про ті чи інші речі.
Одним із способів знецінення є прояв пасивної поведінки. Здавалося б, дивне явище, пасивну поведінку можна проявити? Звісно. Адже, пасивна поведінка – це внутрішні і зовнішні дії, які людина проробляє для того, щоб забезпечити потребу в безпеці і уникнути дорослої реакції на певні речі. Тобто, такий собі автоматизований психологічний процес.
Однією з форм пасивної поведінки є нічогонеробство. Походження і значення цього слова, гадаю, більш аніж зрозуміле. Воно уже має в собі тлумачення змісту. На побутовому рівні це виглядає, як уникнення необхідної дії. Наприклад, коли вам треба взятися до вирішення складної але важливої задачі, ви починаєте займати свій час іншою діяльністю. Тобто, робите іншу не таку важливу роботу. Але, начебто, «закриваєте» два моменти, – займаєтесь якоюсь діяльністю і уникаєте прийняття рішення робити те, що справді потрібно на даний час.
Ще однією формою пасивної поведінки є нададаптація. Головним правилом нададаптації для людини є – робити все, що їй скажуть. Тобто, вона робить щось не для себе, а для інших. Час, який може бути присвячено вагомим справам для досягнення власної цілі, «розпилюється» на виконання вказівок, приписів, наказів, прохань. І, здавалося б, це знову активність а не пасивність. Але водночас – це таки уникнення активної поведінки, направлене не собі на користь.
Деякі люди, знецінюють, проявляючи надмірне збудження. Коли наростає сильна тривога, потрібні повторювані дії, щоб відволікти себе від цього неприємного відчуття. Так, вони можуть поклацувати, стукати, шкребти, тощо. Звичайно, що тривога не може наростати безкінечно і в якийсь момент просто виллється у щось значно неприємніше. Постійна сильна тривога, яка має незначні прояви у поведінці, як наслідок, переростає в безпорадність або насильство. Це наче дві сторони однієї медалі. Безпорадність звернена всередину людини, тобто, саморуйнування. Найяскравіше саморуйнування здійснювати з допомогою залежностей від алкоголю, наркотиків, тощо. Вони завдають школи і підтверджують нецінність людини у цьому світі. А ось насильство – це дія звернена назовні. Тобто, намагання змусити інших приймати рішення та брати відповідальність за щось замість насильника.
Як та коли формується вміння знецінювати?
Гіперопікуючі батьки своєю поведінкою зрощують у дітей звичку до нічогонеробства. Складовими цього явища може бути, як бажання зробити все замість дитини, а відповідно, якнайкраще, або нав’язлива турбота, що виходить з ідеї про необхідність захистити дитину від всього-всього, що її оточує, маючи на меті лише добро і начебто безмірну підтримку.
Надаптація виникає, коли батьки не відповідають на запити дитини, ігнорують їх чи, ще страшніше, підсміюються. Доводилось іноді чути фрази дорослих: «Ну-ну, покажи мені, на що ти здатен», «Можеш спробувати, звичайно, хоч в тебе всеодно нічого не вийде», тощо. Здається, що слова не несуть аж такої загрози, на відміну від фізичного насильства. Але саме слова стають тихим вбивцею та підривачами спроможності дитини до самоідентифікації і побудови власного щасливого майбутнього.
Тривожними ж надміру діти виростають, коли батьки ставлять перед ними багато завдань, цілей, задач. Дитина не може розслабитись, один за одним долаючи так звані «виклики» дорослих. Це провокує тривогу. З часом така тривога стає хронічною і сприймається в рамках культури, як щось позитивне, чи пак, прояв високої відповідальності і професіоналізму. Але насправді це результат викривлення і насильного «рамкування» світогляду дитини. Таку поведінку можна спостерігати у дітей, коли елементом виховання є настанова батьків про неважливість відпочинку і спонукання до постійної зайнятості. Дитина вчиться весь час щось робити, аби знизити тривогу через недотримання батьківської настанови. Але одночасно і вчиться уникати відповідальності за складні вибори.
Виходячи з цього, ми бачимо, люди можуть знецінювати одним із вищеперелічених способів свої думки, свої почуття чи поведінку, а саме можливості та здатність щось зробити в тій чи іншій ситуації. Але знецінення також здатне охоплювати зовнішню сферу, стосунки з іншими. Тому часто знецінюють так само думки, почуття та вчинки інших людей.
Самознецінювання чи знецінювання інших відбувається залежно від обставин, того хто і навіщо бере участь у взаємодії. Тому не можна сказати, що хтось один здатен лише знецінювати себе або тільки інших. Ці процеси взаємопов’язані, а іноді взаємодоповнюючі. Так приблизно виглядає ланцюг примноження знецінювання. Коли ті, хто постраждав від нього в дитинстві, поширюють цей «вірус» у дорослому житті.
Допомогти собі не знецінити себе. Спершу слід оцінити ситуацію. Окреслити її значимість для вас. Згодом вималювати можливості і варіанти прийняття рішень. Для цього ви повинні звернутися до свого досвіду – згрупувати, підкреслити ті вміння та навики, які стануть ресурсом при розв’язанні завдання, сформувати стратегію. І опісля цього у вас не залишиться жодного варіанту, окрім як прожити успіх.
Як захистити себе від знецінювання вас іншими? Заявити про себе. Непростий досвід дитинства навчив вас захищатися неефективними методами, які ж вам і завдають шкоду. Але будучи зараз дорослим ви маєте всі шанси попіклуватися про власну внутрішню дитину і дати їй безпеку, вибудувавши захист від зазіхань інших на ваші межі. Яким чином? Почніть цінувати себе. (див. вище).
Як не знецінювати інших? Усвідомте, чому це відбувається з вами у цих стосунках, взаємодії, що у цій ситуації подразнює ваші почуття настільки, що виникає несвідоме бажання їх захистити. Проаналізувавши, усвідомивши та прийнявши, ви отримаєте контроль над ситуацією, а відтак можливість створювати безпечне середовище.
Самоусвідомлення формує довіру до життя. Відтак, зникає необхідність «захищати» власну картину світу від загрозливої реальності. Людина просто без тривоги сприймає те, що навколо існує дуже багато відмінного від того, до чого вона звикла. Що у людей є інші думки і вони можуть чинити по-іншому. Але все це в сукупності не є небезпечним для кожного з нас, окрім випадків, коли мова йде про руйнування меж і реальну загрозу життю та здоров’ю. Прийняття багатогранності світу розширює рамки картини світу і відкриває джерела насолоди життям, спілкуванням, діяльністю чи бездіяльністю.
Ви маєте цінність для світу. Де б не були, чим би не займались, яким би не були. Ваша унікальність, як і унікальність кожного, хто поряд, це світовий скарб, який не можливо переоцінити.
Люблю одну фразу, в яку вкладена уся реальна глибина та ширина любові: «Світ дружній до тебе». І замість того, щоб завдавати собі шкоду, переживаючи неприємні відчуття, приймаючи токсичні рішення, ви вправі та в силі внести в своє життя такі зміни, які матимуть наслідком щастя.
Вболіваю за кожного!
Цінних вам відкриттів у собі.
.
Юлія Павлівна