поріз на серці оближе сонце
хоч, звісно, краще аби губами…
∞
під час вечері давлюся жовтнем
але чекаю тебе так само
так само сильно, так само вільно
не вимовляю ім’я. навіщо?
стече печаль по стегні повільно
∞
то вітер стих, що уже не свище?
то так, щоб я рахувала кроки?
оті, що ти не зробив до мене
щоб злості витримала потоки
і грала драму, та не на сцені
∞
хіба це праведно чи правдиво?
хіба так можна точити вістря?
завжди поріз припікати сонцем
глушити кожен холодний вистріл
без попадання. на голі стіни
накласти тіні твоєї втоми
ще тільки осінь, яку ти винен
мені, й не винен уже нікому
∞
і я не знаю чи охолоне
і я не хочу такого знати
на сонці рани зашию серцем
і буду темряву віршувати
∞
бо ти прийдеш, лиш би не запізно
хоча, «запізно» не може бути
і злижеш теплу печаль зі стегон
і обійматимеш, щоб заснути…
в кутку вівторка – маленькій жертві
в котрому пахне, цвіте та гоїть
любов, яка домалює крила
або назовсім нас двох роззброїть
.
5 жовтня 2021 року
Автор – Юлія Павлівна
Автор фото – невідомий