
Я припиняю
жити в ілюзії
Що між нами
вже є зв’язок
Що для того,
щоб все здійснилося
Я маю перша
зробити крок
Що для того,
щоб тебе відчути
Я маю
під тебе лягти
А ти надягнеш
на мене пута
І вибиратимеш,
коли мені цвісти
♮
Я відмовляюся бути заміною
Поки ти вперто шукаєш край світу
І я не згодна захищатися стінами
І не звикати і чогось не хотіти
♮
Бо допливати до тебе як до берега
Мені не вистачить сили… щоразу
Палке безсилля чи беззвучна істерика
Негарно змішані торкання і фрази
Невчасно випиті бажання і клятви
І щось намуляє всередині точно
Я так зненавиджу тебе і любитиму
Що аж без сліз якось піду остаточно
А ти щоранку знов і знов розгортатимеш
Як полотно, нашу історію, чисте
♮
…Але ж любов – це…
коли поцілунки
Лягають вранці
на груди намистом…
.
Далі буде?…
.
01 серпня 2021 року
Автор вірша – Юлія Павлівна
Автор фото – невідомий