На першій комі другий наголос зіскочив
Танцює в грудях немовний ситий гнів
Чому тебе мені цей всесвіт напророчив?
Від чого твій ентузіазм аж так зігнив?
‵
Сидіти зараз і гадати: «раптом», «може»
То ж забагато буде сліз і якорів
Наш корабель так і не збудували, схоже
І дуже дивно, він тонув уже й горів…
‵
…А я ненавиджу тебе за слабкість, ницість
За те, що визнати і виправити зась
За те, що жалиш тих, за кого ухопився
Яка ж це темрява у тобі простяглась?…
‵
На першій комі другий наголос і годі
На кожну ноту півакордами страхи
Хіба я бог, щоби тобі прощати підлість?
І відпускати найжахливіші гріхи
‵
Я не скажу: «о, будь щасливий»… хай не буде
Хай кожен день не вистачає ще чогось
Хай поряд будуть лиш чужі для тебе люди…
Я так ненавиджу…аж небо розійшлось
‵
Немає значення як виправдаєш кривди
Твої найкращі адвокати теж слабкі
Яка різниця чи слова твої красиві
Якщо отруйні і на смак такі гіркі
‵
Я так ненавиджу тебе, що трохи страшно
Але цей гнів так само вщухне, як горів
Який вже день без тебе в мене все прекрасно
А ти? Щасливий? Чи защемлює надрив?…
‵
Так гарно іноді розходяться дороги
Нема чого ділити та й немає з ким
І я тебе за силу, певно що, любила
Хоча й зневажила за те, що був слабким…
‵
1 грудня 2020 року
Автор вірша – Юлія Павлівна
Автор фото – невідомий