Зараз би вмоститись біля тебе,
виплакатись, висміятись… Знаєш,
кілька кілометрів – більше неба.
Любиш? Чи сумуєш…не вгадаєш.
.
Ти собі один і я одна,
в межах двох квартир, одного світу…
…зараз би вмоститись біля тебе
і прожити так спекотне літо.
.
Знати, що ти є, що будеш, був,
знати й всоте знов перепитати,
чути те, чого ніхто не чув,
і, можливо, все тобі сказати.
.
Так, ти бачив, іноді слабка,
втомлююсь від ритмів і від правил,
й дуже потребую щоби хтось
всі тривоги в гарні шви заправив,
.
і поцілував мене в чоло,
і від того тепло посміхнувся…
Дивно…мало треба для душі, –
тільки щоби “хтось в житті відбувся”…
.
Поряд з ким, вмостившись, як маля,
я не поспішатиму нікуди.
Поряд з ким я знатиму напевно,
що усе це й завтра з нами буде…
.
8 липня 2020 року
Автор вірша – Юлія Павлівна
Автор фото – невідомий