MОЙРА

Малий шматочок спаленого Я
Що ненароком у тобі горіло
Які ж це хворобливі почуття
Коли жертовно обтинаєш крила
Куди летіти?
Слушно, я ж одна…
А озирнутись – боляче і страшно
Які ж це хворобливі почуття
Коли німа струна і та вже гасне.
Мій цілий світ моїх палких чекань…
Очікувань сподіваного дива
Коли ось-ось і ця найтонша грань
Подолана, я істинно щаслива
Та кожного півкроку, як удар –
Шалений сумнів про твоє, про тебе
І гіркота тоді на весь екран
І смуток трохи ширший аніж небо

Я завжди так боялася цього
Та очевидно це й провокувала
Любов…це милозвучно так… «любов»
Яка вже геть незручно застрягала
Колола, натирала чи пекла
Будила рано, не давала спати
Я завжди так боялася того,
Що раптом перестану відчувати
 
І ось він ранок, схиблене «привіт»
І спазми у свідомості від втоми
Ти ба, а не розвалюється світ
Коли вже крапка, а не просто кома
 
«Ти знаєш, зрозуміліше пиши!
І жити зрозуміліше навчися!»
Це заклик? Ну тоді він геть смішний
Як добре, що на тім і розійшлися

Малий шматочок спаленого Я
А виявилось, то не мій шматочок
І не вогонь в мені, в мені ріка
й мільйони теплих слів…
і ще рядочок…

Автор вірша, автор фото – Юлія Павілвна
11 січня 2020 року