Самотність – маленький ключ,
Який викидати не хочеться.
Коли приховаєш в словах,
У погляді ледь просочиться.
.
У складнощах, по складах
Зіграти шматочками правди…
І якби не ранила, все ж
Ніхто ще її не зрадив.
.
Самотність. Хіба страшна?
То тільки здається, тільки.
У посмішці – промінь тепла,
На блузі маленькі хвильки.
Складки слухняні, мілкі,
Такі ж як і всі турботи…
Самотність. Моя. Моя.
І я не ділюсь. Хто проти?
.
На чорному склі ночей
ЇЇ намальовані звуки.
Самотність, ні, не пече,
а просто тримає за руку.
.
Маленький і цінний ключ,
та завеликий для всіх кишень.
Вже, мабуть, звичка
і, схоже, пісним
без неї був би наступний день…
.
3 грудня 2019 року
Автор вірша – Юлія Павлівна
Автор фото – невідомий