Вічні

Ніщо не виникає зненацька

Ніщо не поринає в нікуди

І часто помилки хтось трактує

Занадто примітивно: «ми ж люди»

.

Від спогадів нікуди не дітись

Від серця почуття відкріпити…

Так легко йти, якщо повернешся…

Боятися, проте, відпустити

.

У мене – ти, у Долі – то примхи

Смішні маршрути незрозумілі.

Ніщо не виникає зненацька

Ні смуток. Ні обійми. Ні цілі

.

Вклонюся Богу за пережите

Проситиму карати дарами

Якби ж дали ще шанс повторити

Я в серці залишила б те саме

.

У мене – ти, на відстані, близько

У тебе – я. Все інше ще буде

А поки ми живемо, як вічні

Відкинувши, що ми лише люди…

.

моєму Н.

24 листопада 2017 року

Автор вірша – Юлія Павлівна

Автор фото – невідомий